Скло блакитних вітрин

Скло блакитних вітрин ніби між нами лід, Ти крізь мене дивишся, ніби я тільки привид. Світ тече по колу, вулиці мій лабіринт, Я ловлю відблиски тебе у кожному синім склі. Тиша між словами звук, який мене гріє, Місто знов мене ховає у свої холодні мрії. В голові шумить, та я вже не відрізняю, Де сон, а де ти я просто зникаю. Скло блакитних вітрин я тону в цьому світлі, Твої очі, як лід, але я лечу безкрило. Місто дихає димом, і нам з ним так схоже, Все, що справжнє, завжди трішки тривожне. Скло блакитних вітрин я тону в цьому світлі, Твої очі, як лід, але я лечу безкрило. Місто дихає димом, і нам з ним так схоже, Все, що справжнє, завжди трішки тривожне. Ми розмиті силуети у тумані реклами, Я шукаю себе між сигналами й драмами. Світ миготить немов кадри VHS, І я вловлюю моменти, поки серце ще є. Доторкнись крізь холод я ще тут, ще не зник, Мій подих залишиться на склі, як відбиток. І, може, хтось інший побачить у ньому зміст, Та це був мій політ крізь неон і крізь міст. Скло блакитних вітрин я тону в цьому світлі, Твої очі, як лід, але я лечу безкрило. Місто дихає димом, і нам з ним так схоже, Все, що справжнє, завжди трішки тривожне.