Я втомився, все до болю знайомо,
На душі, як у кімнаті без дому.
Нічо не хочу, нічо не жду,
Відвикаю від життя, мов цвіт у саду.

Прокидаюсь і, ніби, дарма,
День, як затяжна тюрма.
Сил нема, не горить вогонь,
Від води і сурми Боже боронь.

Я б забув своє імʼя,
Не провів би тут і дня.
Стер би все від а до я.

Смішать чужі розмови в місті,
Я в кожній фразі зайвий гість.
Навіть весна, що гріє листя,
Пройшла повз мене, а не крізь.

Думки, як мухи, гудуть у скроні,
Цілі стліли, мов папір в долоні.
Зникають мрії , як у птахів пірʼя,
Давай грішний кидай камінням.

Я б забув своє імʼя,
Не провів би тут і дня.
Стер би все від а до я.